Press "Enter" to skip to content

Лариса. Ранкова кава із позитивом

30 листопада в концертному залі Prime Hall відбудеться ювілейний творчий вечір співачки і телеведучої, багатодітної мами Лариси Грибалевой. Глядачі знають та люблять Ларису з легендарним проектам «Все нормально, мама!» на білоруському телебаченні і, звичайно ж, «Ранкова пошта» на першому російському телеканалі. Пісні «Ти побачиш», «Сонце в холодній воді», «Новини», «Що-небудь» стали візитними картками співачки. Підготовка до святкового вечора в повному розпалі, але Лариса Володимирівна знайшла час для інтерв’ю нашому журналу і поділилася цікавими спогадами і роздумами.



— Яким Лариса Грибалева була дитиною? Веселим, спокійним, жвавим, посидючим?

— Мама каже, що я була слухняною, лагідною дитиною, який добре себе вів і з задоволенням їв. За моїми власними спогадами, я була дуже активною дівчинкою, можна навіть сказати, лідером у великій компанії дітей. Ми кожен день їздили з мікрорайону «Боровуха-3» в центр Полоцька в школу, де я вчилася до третього класу, поки тата, як військового людини, не перевели на роботу в інші краї. Я постійно влаштовувала різні походи, ми будували курені, рятували якихось пташенят і т. д. Тато приходив додому після роботи, і говорив: «Ну що, за Лариской пішов!». Це означало, що він подався в ліс шукати наш штаб.

Я займалася постійно в дитячих вокальних та танцювальних гуртках у всіх містах, куди ми переїжджали з сім’єю. Завжди була готова, як у тому фільмі: «Співати – я, танцювати – я, вести концерт — я». Це було захоплююче хобі, але я не уявляла, що цим можна заробляти гроші, так і в сім’ї не ставилися до моїх занять серйозно. Я мріяла працювати з дітьми, а точніше, бути вихователем у дитячому садку. Тому вступила в педагогічний вуз, правда, на спеціальність «вчитель молодших класів».

Ми жили тоді на Далекому Сході. Вчитися мені було страшенно цікаво: сама готувала дидактичні матеріали, яких тоді особливо не було, купувала книги з педагогіки, у мене були найкращі конспекти в групі. Взагалі, якщо я чимось захоплена, займаюся цим на повну котушку або ніяк. В інституті я як і раніше захоплювалася музикою, брала участь у студентських концертах, в цьому сенсі в мене все дуже добре складалося. Але після першого курсу інституту сім’ї треба було повертатися в Білорусь. Старша сестра вирішила залишитися в Благовєщенську, з-за чого батьки дуже переживали. Я, природно, теж не хотіла їхати: мені було шістнадцять, перша закоханість, інститут, виступи… Але мама мене вмовила. І ми переїхали на Велику землю.

— Зовсім непростий час — дев’яності…

— Для мене це були прекрасні роки. Тільки з співом не могла розібратися. Я була впевнена, що музика не буде моєю професією, але не була готова перестати займатися співом і виступати на сцені. Мої метання тоді — досить депресивна історія. Двоюрідна сестра, яка навчалася в Вітебськом педагогічному інституті, порадила мені при перекладі проситися в групу до Валерію Антоновичу Доморацкому, який керував в інституті студентської самодіяльністю. Він мене прослухав, а після моєї появи, розповідав він набагато пізніше, у нього виникла ідея відкрити при Вітебськом педінституті вокальну групу.

Почалися репетиції, концерти, мене взяли в легендарну команду КВН, яка називалася «ВГПИ – ВТИЛП» (абревіатури, що позначають два Вузи — Вітебський педагогічний і Вітебський технологічний). Тоді ж відбувся і перший мій конкурс «Студентська весна», він проходив у Вітебському амфітеатрі. Це було незабутньо, я виконувала пісню з репертуару Тані Буланової «Карта» і Крістіни Орбакайте «Поговоримо». З усієї республіки на конкурс приїхали студенти, я тоді взяла Гран-прі.

Потім був конкурс молодих виконавців фестивалю білоруської пісні та поезії «Молодечно-94». Валерій Антонович Домарацький, дуже талановита людина, написав дві пісні білоруською мовою і особисто познайомив мене з маестро Финбергом.

В Молодечно я стала лауреатом II ступеня і Михайло Якович сказав, що бере мене на роботу в оркестр, але для того щоб залишитися в Мінську, мені треба поступати в інститут культури. В Молодечно я познайомилася і з Єгором Хруставлевым, який тоді вже був ведучим на телебаченні. Він сказав: «Приходь, у мене є ідеї по телевізійній передачі».

Мінськ я полюбила відразу. Перший раз я його побачила в свідомому віці, коли з командою КВК приїхала на якісь ігри, які проходили в концертом залі «Мінськ». На великому автобусі ми їхали по проспекту, і я закохалася в це місто. Мені хотілося в нього потрапити. І, може бути, саме це вплинуло на моє рішення, коли мій учитель умовляв мене переїхати в столицю.

Я поступила в інститут культури, отримала гуртожиток, вчилася і працювала. Мама мене відправляла в столицю, звичайно, зі сльозами. Вона не думала, що «домпионеровское» захоплення приведе мене до професійної діяльності. Я ніколи не вчилася в музичній школі, тому мені було дуже важко спочатку, я всі пісні вчила на слух. Дякуємо усім музикантам оркестру, хто зі мною опікувався і допомагав розучувати теми.

А потім у моєму житті з’явилися телевізійні передачі: «Все нормально, мама!» і «Ранкова пошта». Оркестр Михайла Фінберга тоді працював у передачі Вгадай мелодію», і тому маестро до пори до часу лояльно ставився до цієї моєї додаткової активності. Він геній, і я йому дуже вдячна за все. Але він в якийсь момент поставив умову: або він, або інша концертна діяльність. Я вибрала друге. Я дуже любила оркестр, мені пощастило там працювати не тільки з нашими співаками, але і з виконавцями з інших країн. Всі вони сформували моє музичний світогляд. Пам’ятаю, як Валерій Сюткін говорив мені: «Ви навіть не уявляєте свого успіху, як вам пощастило, що ви кожен день репетируєте з такими музикантами. З справжнім, живим оркестром!» Це велика школа життя.

— Як вам працювалося в Москві на програмі «Ранкова пошта»?

— Я їздила в Москву на один день кожні два тижні, і ми записували чотири програми. Мені пропонували залишитися там працювати на радіо «Європа Плюс», але мені було цікавіше, більш захоплюючим тут. Адже у мене був в цей же час і Національний концертний оркестр Республіки Білорусь під керуванням Михайла Фінберга, і передача «Все нормально, мама», які я любила більше «Ранкової пошти». Я б сказала, що тут, у нас, в робочих відносини більше душі, а там більше справи, немає ніяких рассусоливаний. Але, тим не менш, робота в Москві – це найбільший професійний досвід. І якби в той час мої друзі і сім’я сказали, що треба їхати, я б поїхала. Але вийшло все навпаки – всі просили залишитися.

— У вас було багато поїздок в інші міста і країни. Чому не поїхали?

— У мене було багато можливостей виїхати. Я дуже люблю бувати за кордоном, багато подорожую, але я не зможу там жити. Мені навіть в Москві було важко, тому що там не було близьких, з якими мені так тепло, затишно, душевно, як тут, вдома. Наприклад, я дуже люблю Італію, італійців, мені з ними весело і забавно… тиждень. Якщо б я могла якось віддалено працювати там, а жити тут. Але я співачка в цій країні.

— Як ви розумієте успіх? Чим він для вас визначається?

— Успіх – це щастя. І кожному своє! Якщо хтось отримує задоволення від своїх грошей або популярності, значить, він успішний. А хто-то отримають задоволення від того, що у нього, наприклад, чудова сім’я. Коли людина усвідомлює, що він щасливий, значить, це і є успіх. Коли я вперше дізналася, що вагітна, я була на сьомому небі від щастя. Тому що я завжди хотіла мати багато дітей, першу дитину я народила в 30 років, потім в 31 – ще одного. А третього Бог нам дав у непростий для мене період, коли емоційно все перестало радувати.

Колись, дуже давно, я дала собі слово, що буду щасливою людиною, тому за життя постійно перебуваю у пошуку цікавих ідей, творчих проектів, і кожен раз, виходячи на якийсь новий рівень, на іншу сходинку, прагну далі, далі. Але в якийсь момент такого бігу мені стало нічого не цікаво: ні пісні, ні концерти, ні передачі…

— Сольні музичні альбоми, гастрольні тури, телевізійні шоу та фестивалі, в тому числі «Слов’янський базар у Вітебську», «Срібний грамофон», «Пісня року Білорусі», «Битва титанів», «Зоряний ринг», власне святкове агентство… Може бути, ви всі сходинки подолали?

— Такого не буває, мисляча людина, що шукає, не може сказати, я все знаю, все збагнув… У мене багато ідей, насправді, які мені хотілося б здійснити, але я говорю зараз саме про відчуття щастя, про піку емоційної наповненості. Ти, звичайно, не можеш в ній перебувати постійно, інакше ти міський божевільний, який 24 години на добу щодня перебуває в якійсь ейфорії, але це хочеться відчувати періодично. І коли я народила третю дитину, щирі емоції, відчуття щастя повернулися, і я прагну насолоджуватися цими моментами, поки дитина маленька.

— Не можу не задати питання, який зустрічається практично в кожному інтерв’ю з вами. Як вам вдається все встигати і чудово виглядати?

— Це такий суб’єктивний погляд. Зараз модно збирати якісь бізнес-сніданки і ділитися досвідом, як все встигнути. І розповідати про своє кейсі. А для мене головне не встигнути, а просто жити.

Виразити себе, знайти зміст свого життя — це набагато важливіше. Не боротися з собою, і не намагатися бути тим, ким ти не є. Щоб людини хвилювали власні успіхи, а не чиїсь, і щоб він міг пишатися собою. Тому треба бути коханою, щасливою і отримувати кайф від цього. Не боячись робити помилки, тому що будь-який твій вчинок або погляд, це такий мізер порівняно з усією всесвіту.

— Що не подобається в сучасному світі, що хотіли б виправити?

— Я пацифіст, мені здається, що всі повинні допомагати один одному. Мені не подобається, що багато чого робиться заради грошей, не розумію прагнення деяких принизити іншого, показати свою перевагу. Для мене це бруд, невихованість, неосвіченість. Зараз стільки можливостей для самоосвіти – читай, дізнавайся, осягай. Дратує боротьба будь-якими засобами за місце під сонцем, здається, що тваринний інстинкт з роками і століттями повинен пропадати, а у нас навпаки.

— Ви багато років у шоу-бізнесі. Чи змінилося за ці роки ваше ставлення до цієї сфери?

— Відношення до шоу-бізнесу, як до професії, не змінилося. Але з віком по-іншому ставишся до себе в ньому — якщо 20 років тому ти навіть не розумів, що тебе «пре», ти просто цим жив, то зараз так навряд чи вийде, та й це буде виглядати трохи дивно. Коли мені говорили, от ви зірка, ви так популярні, я завжди відповідала, знаєте, в кожній сфері є зірки, професіонали. Я глибоко поважаю хірургів, які щодня рятують життя, захоплююся справжніми вчителями, вченими.

Я теж завжди намагаюся чесно виконувати свою місію. На сцені для мене найголовніше — емоція. Дуже радує й надихає, коли під час гастролей по малим білоруським містам після виступу глядачі дякують за те, що отримали стільки емоцій і задоволення від концерту. Колись давним-давно артистів називали лицедеями, сьогодні це слово набуло якийсь негативний відтінок, але воно мені подобається. Я хотіла б бути хорошим лицедієм, клоуном, блазнем. Така наша професія — ми повинні викликати емоції. При цьому всі справжні актори, віддаючи, отримують взамін.

— Розкажіть, будь ласка, про майбутній ювілейному вечорі?

— Так як головний привід — мій ювілей, творчий вечір планується у форматі та атмосфері програми «Все нормально, мама!». Для глядачів та гостей все буде виглядати так, як ніби вони потрапили на зйомки передачі: хлопавки, телекамери, зйомка. Ми згадаємо популярні рубрики нашої програми, звичайно ж, я заспіваю свої старі хіти та нові пісні. В залі будуть присутні мої друзі – артисти, співаки, телеведучі. Очікується багато інтерактиву, театралізованого дійства, виступи гостей стануть частиною сценарію нашого вечора. Сподіваюся, вийде цікаво. Щоб дізнатися більше про те, як іде підготовка, можна стежити за моїми соцмережами та анонсами в пресі.

Шанувальники творчості Лариси Грибалевой можуть стати глядачами та учасниками концерту, підтримавши проект на краудфандингової майданчику «Вулик», перейшовши за посиланням https://ulej.by/project?id=824915&tab=about, де виставлені цікаві лоти і можна вигідно придбати квитки на концерт.

Розмовляла Ольга Савицька

Фото з особистого архіву Лариси Грибалевой

 

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code