Press "Enter" to skip to content

Білосніжка та її сім синтезаторів

Пісні музичного проекту Mustelide – це ліричні подорожі по світах творення і умиротворення. Грамотно продумані і гармонійні мелодії відмінно поєднуються з релаксуючим вокалом Наталії Куницької. На перший погляд може здатися, що команда музичного проекту складається з кількох людей, які створюють цю музичну красу. Але, на наш подив, Наталя працює зовсім одна. Про те, що її надихає і скільки років довелося тримати свої ідеї під замком, Наталя розповіла нам у інтерв’ю. А ще поміркуємо про те, чому білоруські інді-групи не можуть пробитися до свого слухача, а продюсер в штаті групи – людина далеко не найголовніший.

Mustelide – електронний музичний проект Наталії Куницької. Критики відносять її музику до жанру experimental metal. На поточний момент «електронна принцеса» випустила вже два альбоми (Secret і SPI) і кліпи до пісень Salut і Spi. Сьогодні Mustelide – бажаний гість не тільки на білоруській музичній сцені.

Фото: Олена Ходор

– Твій музичний проект Mustelide вражає неймовірною якістю звучання. Складається відчуття, що над ним працює дуже багато людей. Розкажи, з чого ти взагалі починала музичну діяльність і як прийшла до того, що в тебе є зараз?

– Те, що я роблю зараз, а саме написання і самостійне продюсування і запис пісень, я пробувала провертати ще років у дванадцять. Правда, тоді зіткнулася з відсутністю доступу до якісної звукозапису. Тому руки у мене опустилися років на десять. За цей час встигла пограти в різних групах. Моїм інструментом були клавіші. Крім цього, завжди приносила багато ідей. Це часом затягувало з головою. Але з іншого боку, у всьому цьому було тісно. І ось три роки тому в моєму житті з’явився новий інструментарій, який відкрив можливості на порядок більше, ніж були до цього. З цим інструментарієм у мене, нарешті, з’явилося повне взаєморозуміння, я змогла прямо вдома, як це зараз роблять багато, організувати весь процес. У підсумку – розійшлася не на жарт, зібравши цілий ком нереалізованих ідей.

– Є така дилетантська приказка, що якщо вмієш грати, то на будь-якому, навіть поганому інструменті зіграєш. На твій погляд, це так?

– Все залежить від саунду, який музикант хоче сформувати і просувати. Якщо мова йде про гаражному роке або експериментальному жанрі, або навмисно низькоякісному звучанні, то поганий інструмент навіть до речі. Але в моєму випадку звук формують певні види синтезаторів, які «поганим інструментом» не назвеш. Та й можливостей розвернутися вони дають більше. Але зараз йдеться швидше про постпродакшені. В цілому хіт, а точніше, його демо, можна написати і на додатку мобільного телефону. Ну або на акордеоні «Малюк».

– Як ти думаєш, чому у ніші білоруської інді-музики так важко домогтися впізнаваності?

– Це пов’язано в тому числі і з нашим менталітетом. Не секрет, що багатьом білорусам притаманні своєрідна обережність і побоювання пробувати щось нове, виходити за рамки, робити не те, що всі. Ця тенденція присутня і в музиці. І парадокс у тому, що при позначенні «інді-музикант», що означає «незалежний музикант», наші музиканти дуже залежні. Перебуваючи в полоні стереотипів, вони змушені робити все звично і правильно. Тому часто створюється в кращому випадку якась калька, а в гіршому може бути і калька на кальку, приправлена дилетантизм. Багатьох місцевих слухачів це може не бентежити, але більш музично утворену західну публіку таким підходом важко здивувати. Потрібна сміливість. А у нас досі багато музикантів мислять, як учасники кавер-бенду. Результат передбачуваний: процвітають штампи, які не сприяють впізнаваності.

– А з чого почався конкретно твій шлях?

– Якщо говорити про моєму шляху, то це шлях музиканта, якого веде пристрасть. Який готовий ризикнути, кинути роботу або пожертвувати ще чимось. Який не зупиняється і не дає рутині і побутових проблем поглинути себе. На початку шляху була лише одна складність. Мені треба було зрозуміти, що саме стане для мене головною справою. Коли я це зрозуміла, все стало природно і доступно.

– Яка, на твій погляд, на сучасній музичній сцені роль продюсера?

– Почнемо з того, що для мене слово «продюсер» вже давно позначає персонажа, який продюсує. Говорячи дослівно в перекладі з англійської «створює». Тому на Заході продюсером у музиці називають таких, як я. Тих, хто створює музику переважно самостійно від початку і до кінця. Але, мабуть, в даному випадку мається на увазі звична нашому людині дефініція поняття «продюсер». Той, хто просуває і адмініструє певні музичні проекти. Так от, наявність цього адміністратора або, простіше кажучи, менеджера для музиканта важливо. Але, на мій погляд, важливо саме для більш-менш успішного музиканта, який самостійно вже не справляється з адмініструванням свого проекту.

– Тобто все, як у бізнесі?

– Вірно. Все може початися з однієї людини. Але бізнес, що розвивається, припускає розширення штату. Багато, звичайно, вважають, що без менеджера починаючому музиканту не стати успішним і в принципі не вийти на той рівень, коли потрібна команда помічників. В цьому дійсно є сенс, але швидше, якщо мова йде про розкрутку недостатньо талановитого музиканта. В іншому випадку щось дійсно цікаве при мінімальних зусиллях буде помічено і без менеджера. Під мінімальними зусиллями треба розуміти доступні будь-якому методи розповсюдження своєї музики.

– Часто трапляється й таке, що, досягнувши певних успіхів, музикант стає відомим. Потім підписує контракт і потрапляє в полон до лейблу або компанії. Як ти думаєш, важко жертвувати власними мріями заради популярних стандартів і високого прибутку?

– Мені дуже важко. І потрапити в полон я не готова, адже ця ситуація дійсно має місце бути. Саме тому мені було дуже важливо вибрати правильну команду для роботи, щоб цілі і загальне бачення процесу, ролі кожного в цьому процесі збігалися. Я таку команду вибирала довго, ретельно зважуючи всі, і цієї весни почала співпрацю з лейблом SunWoofer, вперше впустивши кого-то ще в немузичні процеси Mustelide. Для кого-то в пріоритетах слава і масове визнання в збиток своїм ідеям і принципам, але для мене внутрішня свобода та індивідуальність важливіше. Я не готова ламати себе, тому що дуже вперта в баченні музичної складової і тверезо усвідомлюю, що роблю не масовий продукт. Моя нинішня команда враховує це та поважає.

– Говорячи про Mustelide, всі розуміють тебе. Можна сказати, що ти є обличчям проекту. Розкажи про тих хлопців, які працюють з тобою…

– Хлопці, які працюють зі мною, – це сім синтезаторів, службовців мені вірою і правдою. А я їх Білосніжка. Якщо серйозно, то я всю музичну частину роблю одна: складаю всю музику і лірику, записую, зводжу і виконую.

– Чи були випадки, коли тобі настільки сподобався вірш сторонньої людини, що ти захотіла б перетворити його в пісню?

– На чиї вірші я можу співати пісні тільки на лихих вечірках, коли, прости господи, беруся за гітару. Але тільки це навіть не зовсім вірші. Я співаю форуми. Знаходжу в інтернеті перший-ліпший форум і починаю співати.

– Що для тебе складніше: написати мелодію або текст пісні?

– Для мене однаково легко написати і мелодію, і текст. Але от тільки мелодистом я вважаю себе більш сильним, ніж поетом. Досвіду в цьому більше. А писати лірику, не рахуючи тривіальний для цього юнацький вік, почала тільки з появою сольного проекту. Мені просто не залишалося нічого іншого. Я раз і назавжди вирішила все робити самостійно. Ось і співати. І тексти писати довелося самій. Командна гра дається мені складніше.

– Зараз у синтезаторну музику дуже модно включати стару аналогову техніку або її симуляцію на віртуальних машинах. Змогла б ти у своїй творчості використати тільки віртуальні платформи?

Фото: Олена Ходор

– Так, змогла б, але аналогове обладнання мене заводить більше. Я кінестетик, мені подобається відчувати інструмент. Аналоговий звук куди приємніше. І тут навіть не про моду мова, справа смаку. Якщо говорити про моду, то куди модніше в 2016-му вже не аналоговий, а FM-синтез, наприклад.

– Які твої особисті музичні уподобання і що тебе надихає з мистецтва, сучасного і класичного?

– Мене надихають майже всі напрямки мистецтва, але, мабуть, сучасного, а не класичного. Якщо говорити конкретно, то сучасні танці. Футворк, наприклад. Ще стріт-арт, аудіовізуальні інсталяції, експериментальні театри і дивні фільми. Все, що змушує розширювати межі, але не стає масовим. Тому що масовим стає часто щось спрощене і виправдовує власну незрілість.

– Може бути, тобі по духу близькі всякі вінтажні речі?

– Зізнатися, я не фанат ретро. Хоча у формі виключення дико люблю жіночу моду американських 60-х. Але мене більше цікавить усе нове. З музики в цьому році мене надихнули гарячі хлопці з ПАР і Африки, які по-своєму інтерпретують танцювальний напрямок, вкладаючи в музику ще й колорит своєї батьківщини. Якщо називати імена, то це, наприклад, Nozinja і DJ Katapila. Ще на повторі слухаю City Jam, Sophie, Fatima Yamaha, Empress Off, Porches. Якщо говорити про любимчиках постарше, то це Chromatics, Metronomy і Underworld, наприклад.

– Чи було в тебе бажання написати, наприклад, саундтрек до фільму, але який вже вийшов? Так сказати, переозвучити його на свій лад…

– Так, один раз таке бажання виникло. Я б з радістю придумала свої мелодії до фільму режисера Мішеля Гондрі «Наука сну». Мені дуже близька тема сновидінь, і багато моєї творчості на ній базується. Хотілося б «помузыкоблудствовать» і зробити щось шизофренічне. Як говориться, відірватися геть від усіх рамок і написати щось, що буде відмінно корелювати з цією картиною.

– Музикант – це часто людина з активною громадянською позицією. Через свою лірику він завжди проносить якусь ідею. Які ідеї ти ніколи не підтримаєш, а за які подпишешься без зайвих роздумів?

– Особисто я не люблю додавати музику до будь-яких видів маніпуляцій людьми. Від цього я завжди буду намагатися триматися подалі. Не хочу робити оформлення до публицизму і політиканства. Мені подобається створювати свободу і прокладати не один, а відразу кілька шляхів. Ще – створювати подвійні смисли і залишати місце для уяви, сприяти подорожей за підсвідомості. А в просторі таких думок немає місця гаслам і ділення тільки на чорне і біле.

Розмовляв Андрій Диченка.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code